Будинок гімназії є архітектурною пам’яткою міського будівництва Галичини початку ХХ століття, що репрезентує архітектурне вирішення міської забудови регіону поч. ХХст. - стильової епохи модерну.
Сокальська гімназія розташована в історичному передмісті Сокаля на головній вулиці міста, неподалік від центральної площі і є домінуючою спорудою в існуючій житловій та громадській забудові.Споруда звернена головним входом до вулиці А.Шептицького.
Вхід до будівлі Гімназії вимощено плитами. Ліворуч при вході – фігура Матері Божої. По обидва боки доріжки – клумби з квітами. Перед будинком ростуть дерева та кущі. До головного корпусу Гімназії від півночі примикає корпус. За шкільним корпусом є асфальтована спортивна площадка, що охоплює таку ж площу, як площа перед будинком, а за нею – окремий одноповерховий будинок, в якому знаходиться спортзал Гімназії. В південній частині розміщені господарські будівлі, гаражі. В південно-західній частині території знаходиться майстерня, яка була збудована на поч. ХХст. як бурса (гуртожиток) для гімназистів за кошти батьків.
Будівля гімназії – 70 метрів завдовжки, прямокутна у плані, триповерхова цегляна будівля з підвальним приміщенням, повернута фасадом на схід є віддаленою від вулиці А.Шептицького майже на 30м і огороджена естетичною сіткою (частково з крайової фабрики Горецького) на фундаменті. Архітектура корпусу скромна, не перевантажена занадто оздобленням, обрамлення головних дверей і бічного входу нагадує єгипетські пилони, є у цьому трохи сецесії, хоча дискретно. На фасаді будинку є піддаховий та міжповерховий карниз. Внутрішнє планування будівлі – широкі коридори, на третьому поверсі триметрові, кабінети високі, світлі, хоч не є великі за площею. В учительській та кабінетах збереглися кахельні печі ХХст., частково меблі. В підвалі Гімназії знаходяться службові приміщення. На першому поверсі розміщені учбові кабінети, на другому поверсі розміщені кабінети директора та завуча, канцелярія та учбові кабінети, на третьому – учбові кабінети, музей Олега Романіва - видатного вченого - гімназиста.
Сокальська гімназія – гордість і окраса північного краю Галичини. ЇЇ відкриття успішно відбулося в 1906 році це пізніше, ніж інших гімназій Галицького краю ( у Львові, Перемишлі, Коломиї, Станіславі, Тернополі).
Протягом довгого ряду років на кінець ХІХ століття весь обшир краю на північ від залізничної дороги Карла Людовика не мав жодної середньої школи, окрім Бродів. Проте німецька мова викладання ускладнювала користування з навчання. До таких покривджених повітів належав теж і Сокальський повіт, хоча ступінь заможності його мешканців віддавна був досить високим і значне число народних шкіл (104 школи в 101 ґміні) могли постачати численних кандидатів до вищого навчаня. Тому, громада і повітова влада віддавна вже домагались від уряду відкриття у Сокалі гімназії: такі самі старання чинили Жовква і Рава-Руська. Ці намагання спочатку мали форму особистих починань і конференцій з представниками влади, і лише в 1897 р. набули форми конкретних пропозицій і внесків. Для цього настала відповідна нагода, оскільки на 1898 р. припадав півстолітній ювілей урядування Цісаря, якого різні місцевості нашої країни хотіли вшанувати шляхом формування доброчиннних фундацій та інституцій.
В липні 1897 р. Повітова рада в Раві-Руській вирішила домагатися ювілейної гімназії з виданням на цю справу 40 000 зл. Коли відомість про це дійшла до Сокаля, це справило тут величезне враження. Виглядало, що Сокаль, який перебував у постійному суперництві з тим містом, знову буде переможеним. Зокрема, Жовква стала центром Скарбової округи, Рава отримала військовий гарнізон, одному з тих міст обіцяно окружний суд, а про всі ці справи Сокаль чинив поки що даремні старання. Тепер загрожувала втрата гімназії, внаслідок чого діти сокальчан повинні би домагатися навчання у Львові, що вимагало великих коштів та клопотів.
Тому енергійний і запобігливий Сокальський бурмістр Євген Височанський постановив докласти всіх сил, щоб не дати собі видерти того, про що до того часу старався тихцем. Мав, по правді, вже Сокаль віднедавна учительську чоловічу семінарію, яка цілком добре просперувала, повинен також мати гімназію.
Так, нарешті, після 9 років запобігань і старань, після багатьох переговорів, конференцій і аудієнцій, заяв і петицій надійшла важлива для міста і повіту хвилина: 21 серпня 1906 р. цісар підписав розпорядження про створення у Сокалі гімназії з польською мовою викладання.
Про цю постанову цісаря сповістило Міністерство освіти Шкільну краєву раду телеграмою 23 серпня, а вже 24 серпня громада отримала зі староства урядове повідомлення. Наступного дня появилися на мурах міста афіші, які сповіщали мешканців про цю важливу вістку; записи призначено на ЗО і 31 серпня, а проводив їх Юліян Ліскович, ц. к. окружний інспектор. Із поздоровленнями поспішили, насамперед, посли, старанням яких завдячував Сокаль одержання гімназії: князь Павло Сапєга, д-р Станіслав Старжинський і доктор Вінцент Країнський. Міська рада ухвалила влаштувати урочисте відкриття закладу. Тимчасом Шкільна краєва рада перевела до Сокаля професора VIII ранґи в Ц. К. гімназії Франца Йосифа у Львові, Генрика Копію, доручаючи йому з 29 серпня 1906 р. керівництво новою установою. Керівник прибув 31 серпня до Сокаля, а домовившись тут щодо дня відкриття гімназії, приїхав повторно 3 вересня напостійне проживання. Прибув також заступник учителя Олександр Ґживяк, перенесений з V гімназії у Львові. Позаяк з численних заяв можна було передбачити потребу у відкритті 2 або 3 відділів, Шкільна краєва рада перенесла також з тої ж гімназії ще другого заступника вчителя Зиґмунта Коханського.
Педколектив, складений з цих трьох осіб, провів 5 і 7 вересня вступний екзамен, опитавши 150 учнів, з яких 120 склало цей екзамен успішно. Крім того, прийнято ще 20 учнів (повторники, з них 5 добровільних, і такі, які перед канікулами склали іспит в інших школах), отже, разом записано до І класу 140 учнів.
На 6 вересня 1906 року було призначено урочисте відкриття гімназії. Ранком вулицями міста проходили оркестри, потім відслужено урочисті відправи в парафіяльному костелі і в церкві Святого Миколи, і нарешті запрошені гості рушили до шкільного будинку на Забужжі.
Проте керівництво закладу, як і представництво громади, жило турботами про майбутнє приміщення закладу. Клас І „в“ містився у низькому селянському будинку з малими вікнами, наукові посібники поміщено у шкільних залах, директор і вчительський колектив мусили задовільнятися однією маленькою кімнатою. А для намічених на перспективу нових класів не могло бути на Забужжі іншого приміщення, як тільки такі самі селянські хати. Тому вже 1 грудня 1906 року Міська рада ухвалила просити шкільні власті про прискорення будівництва корпусу гімназії, а водночас вирішено вислати до Відня у цій справі депутацію.
І ось 23 серпня 1907 р. Шкільна крайова рада повідомляє магістрат, що плани будівництва будинку гімназії вже відіслано до Міністерства освіти. Але від того часу аж до початку будівництва минули 3 роки, повні старань, запобігань і прохань. Тимчасом дальший розвиток закладу гімназії на Забужжі йшов нормальним руслом, хоча труднощі з помешканням наростали з кожним роком.
Чотирьохлітній період часу, на який ґміна зобов’язалася давати на свій кошт приміщення для закладу гімназії в с.Забужжя, добігав кінця, а про будівництво нового корпусу в центрі міста нічого не було чути. Помимо остаточного затвердження планів, здавалося, що будівництво гімназії буде відкладене до невідомого часу. Однак, енергійні старання тогочасного посла до Державної Ради Станіслава Старжинського в міністра фінансів д-ра Білінського завершилися, нарешті, успіхом. У липні 1910 р. розпочато будівництво корпусу на обширній площі при вулиці Костюшка, хоч ще у лютому того самого року Шкільна краєва рада дотримувалась думки, що, насамперед, мусить стати будинок гімназії у Бережанах, про який наполегливо старався тогочасний міністр Галичини д-р Дулемба.
Про той період навчання гімназії професор, член-кореспондент Національної Академії наук Олег Романів писав.
«Тим часом саму гімназію у 1910—1911р.р. перенесено з передмістя Забужжя до міста Сокаля, де її розмістили частково у старому приміщенні вчительської семінарії, а частково – у новозбудованому будинку семінарії.
14 вересня 1911 року гімназія перейшла до власного будинку на головній вулиці міста – просторове триповерхове приміщення гімназії, споруджене за проектом М.Машляника. Практично всі роботи з внутрішнього оздоблення були завершені у грудні цього ж року.
Будівництво корпусу виконали підприємці пп. Кароль Майснер і Петро Домашко за 438 000 корон. Нагляд за будівництвом зі сторони уряду здійснював радник будівництва Станіслав Вуйціцький, а також постійний у Сокалі урядник інженер Казимир Ґоттвальд. Фруктовий сад і лісові дерева навколо площадки посадило своїм коштом Львівське господарське товариство. Майже всі роботи навколо будинку виконали краєві фірми, а роботи мулярські і брукарські віддано місцевим силам. У п’яти класах були меблі з фабрики Гоша в Ходау, біля Карлсбаду (парти з залізними стержнями, критими деревом, з рухомими сидіннями, дошки подвійні, рухомі). Та ж фабрика забезпечила обладнання до залу малювання. У інших класах (молодших) були парти системи Реттінга, але виготовлені в Сокалі, з рухомими сидіннями. У конференцзалі меблі були дубові, різьблені, в канцелярії директора — дубові американські від фірми „Глоговський і К“. Кабінет фізики мав амфітеатральну аудиторію, вікна затемнені шторами, а також була хімічна лабораторія (дігесторій).
Збільшення приміщень і кількості учнів сприяло активізації навчально – виховного процесу. При гімназії було утворено три літературно-наукові гуртки в т. ч. українознавчий, учні яких ставили аматорські вистави, організовували пам’ятні дні Шевченка, Б.Грінченка, М.Шашкевича, Івана Франка, Іпатія Потія та інших. Запрацював духовий оркестр та поновив свої виступи. Професор Гживяк організував навчання з фехтування, введено було надобов’язкове навчання гімнастики. В 1909/10 рр. учні створили мандоліновий оркестр під керівництвом учня 6-го класу Миколи Тимошика, у царині фізичного виховання новиною було придбання власного човна.
Учні греко-католики утворили змішаний хор, який відтепер постійно співав під час шкільного богослуження у новій церкві Святих Петра і Павла, збудованій 1909 року. Починаючи з 1911/12 рр., обов’язковими предметами стали українська мова у всіх класах (2 години тижнево) і навчання рисунків у 1-2 класах. З приходом до Сокальської гімназії викладача української мови професора Ярослава Біленького вагомо зросла активність українського літературно- наукового гуртка. Очолив його учень 6-го класу Іван Лисецький. Утворено дружину пластунів під опікою товариства „Сокіл“. Керівництво українськими скаутами від дирекції гімназії було доручено вчителям Я.Біленькому і В. Левицькому.
У гімназії існували різні кабінети, якими завідували вчителі відповідних предметів. На кінець 1913/14 навчальних років географічно –історичний кабінет мав добірку атласів, картин і контурних карт. Природознавчий кабінет містив зоологічні, ботанічні, анатомічні таблиці, моделі поодиноких кристалів, коштовних каменів, імітації 4 найбільших діамантів, коробки з комахами, заспиртовані препарати жаб, ящірок, слимаків, кістяки, мікроскопи та ін. приладдя. Фізичний кабінет інтенсивно поповнювався інстументами, пристроями і приладдям. Кабінет моделей для рисунків мав гіпсові маски, дерев’яні та залізні моделі, гіпсові копії жіночого погруддя княжни Урбіно, глиняний посуд, різноманітні геометричні фігури, предмети домашнього вжитку та інші.
І хоч українці у Східній Галичині за Австро-Угорщини мали декілька державних гімназій і деякі мовні права, та майже вся державна і комунальна адміністрація була в руках поляків. Після польсько-української війни польська окупаційна влада перетворила державну гімназію у Сокалі на суто польську. В 1928 році з фасаду будинку гімназії, де був напис „C.K. Gimnazyum—1911“ усунули літери С. К. (cesarsko-krolewskie), а гімназію назвали „Panstwowe gimnazjum im. Antoniego Malezewskiego“. В перші післявоєнні роки, коли викладання предметів проводили згідно зі статутом для галицьких гімназій від 1909 року, гімназія була старо-класичною: переважали латинська і грецька мови над математично-природничими науками. Латинську мову викладали з 1-го, грецьку — з 3-го класу.
У міжчасі вже на початку свого існування Польська держава підпорядковувала собі політичне, культурне та економічне життя у Галичині, при тому ігноруючи потреби українців. Заборонялося вживати у шкільних свідоцтвах слова „українська мова“ (офіційно «руська»), користуватися українською мовою у державних установах, систематично створювалися перешкоди українцям, крім тих, що служили у Війську Польському і мали польське громадянство, здобути вищу освіту. Влада скасувала всі українські катедри і доцентуру у Львівському державному університеті.»
У 1914 році в Сокальській гімназії вперше закінчували навчання учні восьмого класу і складали іспит на атестат зрілості (здавали матуру). Навчальний рік закінчився 29 червня урочистим богослужінням і роздачею свідоцтв.
З початком Першої світової війни будинок гімназії уже 1 серпня 1914 р. був зайнятий батальйоном 55-го полку піхоти з Великих Мостів під командуванням Леопольда Самеша. З того часу і до вересня 1918 р. приміщення гімназії не використовувалося за призначенням. Призвані були до війська вчителі Григорій Головка (загинув на фронті 15.12.1914 р.), Антін Кондрат (загинув 23.05.1915 р.), Микола Байрак (полонений російською армією і перебував у неволі біля м. Казані, подальша доля невідома), а також 27 із 31 випускників першого випуску гімназії 1914 р. Під час воєнних операцій у 1914—1916 рр. загинули випускники Семен Метрипула, Йосип Горпинюк, Іван Гринюк, Максим Остасюк. Крім них мобілізовано було 70 учнів, що були учнями 4-го класу. Решта учнів виїхала з родинами на Захід, де в міру можливого продовжувала навчання (Ряшів, Жовква, Львів, Сянок та ін.). Частина юнаків вступила до лав Українських Січових Стрільців.
Будинок гімназії служив постоєм для штабів армій: австрійської, російської. Приблизно 1500 військовиків, які постійно мінялися, були розміщені в стінах гімназії; в підвальному приміщенні було розташовано перукарню, кухню, навколо будинку збудовано бараки, стайні. Під час наступу австрійської армії на Сокаль 18-20 липня 1915 року будинок гімназії зазнав значних ушкоджень. Тепер тут був розміщений австрійський військовий шпиталь.
Тільки у вересні 1916 року на прохання мешканців міста і при сприянні повітової ради зроблено спробу поновити заняття під керівництвом директора Генрія Копія, який повернувся до Сокаля, та інших вчителів. Але навчальний процес розпочато лише 9 березня 1917 року і закінчено 14 липня 1917 року.
1918 року – гімназія перебралась до власного будинку. Тут пройшли події періоду ЗУНР.
На тлі швидкого і організованого становлення української влади, національного піднесення сокальчан, загальної дисциплінарності і виконавчої активності повітової адміністрації 19 листопада 1918 року була відкрита Українська гімназія в Сокалі. Керівництво нею доручено професору Ярославу Біленькому, вчителеві гімназії. Колишній директор Генрік Копія усунений від керівництва. Решта викладачів після складання присяги на вірність Західноукраїнській Народній Республіці приступили до праці. Мова викладання – українська. Багатолітня мрія сокальчан мати свою школу стала дійсністю.
Сприятливий розвиток української гімназії у Сокалі був перекреслений наступом українців армії генерала Галлера. 17 травня 1919 року Сокаль зайняли поляки. Окупаційна влада перетворила державну гімназія на суто польську під назвою «Державна гімназія ім. А.Мальчевського». Була це спочатку гімназія нового класичного типу з польською мовою навчання, а в 1925/26 навч. році додано ще й математично – природничий відділ. Для учнів української національності українська мова була обов’язковим предметом. Кількість учнів доходила до 500, 75% становили українці, решту – поляки з дуже незначною кількістю євреїв. Сокальська гімназія була закладом, який охоплював учнів багатьох конфесій.
Гімназія не була повністю чоловічою, тому що в деяких класах навчалися по 5-6 дівчат. Учнів було поділено на вісім класів, і кожен клас мав по два відділи – «А» і «Б». Лекції тривали по 45 хвилин. Між лекціями опівдні була велика перерва – 45 хвилин. Початок і кінець шкільних годин повідомляв «терція» (сторож). До його функцій належало також повідомлення по класах оголошення директора гімназії.
Навчання відбувалося за старою методикою: з підручників та вчительських лекцій, що їх учні записували в своїх зошитах, без будь-якого практичного навчання в лабораторіях чи кабінетах. У будинку гімназії, крім класних кімнат, були географічний, природничий, фізичний кабінети, а також клас для рисунків, майстерня для фізико-хімічних, біологічних і практичних занять (ручна праця), бібліотека для учнів і учительського персоналу. Активно фунуціонували читальня і самосвітні гуртки (україністики, полоністики, германістики, історико-краєзнавчий, природничий, фотоаматорський, спортивний), Марійська дружина та ін. Щодо відродження, то Сокальська гімназія була закладом, який охоплював учнів багатьох конфесій.
Більшість учнів мешкали зі своїми батьками в м.Сокалі чи Сокальському повіті. З поблизьких сіл ходили до школи пішки, аз дальших доїздили потягами. Частина учнів жила в Сокалі у близьких чи далеких родичів або у приватних помешканнях, декотрі – у бурсі ім.Св.Миколая.
Директором гімназії від дня її заснування і до 1925 року, з деякою перервою на час існування ЗУНР, був директор Генрик Копія, який викладав польську мову. До української молоді, своїх вихованців, ставився з великою толерантністю, хоч польський уряд на окупованих теренах виявляв свою ворожість до українців. З його дозволу при гімназії існував літературний гурток, вшановувалися щорічно роковини Т.Г.Шевченка, діяв Пласт (до 1924р.). Умови для розвитку й діяльності гуртків у гімназії погіршилися з приходом на посаду директора Урбана Пшиправи після того, як Генрік Копія перейшов працювати в університетську бібліотеку у Львові. В 1933/34 навч. році обов’язки директора виконував Роман Ратусінський, а з наступного навчального року аж до другої світової війни директором був молодий, підтримуваний урядом, Владислав Вітик, учитель біології і фізики. У складі педагогічного колективу, переважною більшістю якого були вчителі польської національності, працювали також вчителі – українці. Вони давали не тільки освіту, а й прищеплювали національну свідомість. Про національне усвідомлення дбали також наукові і популярно-освітні інституції, політичні і духовний провід. Велику популярність гімназистів мали наукові гуртки, що існували при учнівській читальні. Офіційно організованою структурою був також гімназійний учнівський український хор. До 1933р він був чоловічий, пізніше змішаний. В реперуарі хору – церковні і народні пісні, побутові і класичні. Тут зароджувались не тільки любов і повага до української пісні, а й потреба її щоденного вжитку. То ж не дивно, що гімназисти всюди, де могли співали: в час дозвілля, на прогулянках, коли сходились по домах.
Гуртуюча студентська діяльність на тлі ще свіжих у пам’яті споминів про воєнні роки, УСС, УНР і УГА, Крути і Базар не могла не розбурхати юнацькі серця і мала значний вплив на духовне формування гімназистів: вона зміцнювала їх національну свідомість, збуджувала ворожість до окупантів, наповнювала духом патріотизму і надихала до активного опору. Патріотична учнівська мораль не підкорялась польському поліційному режимові й, де тільки могла, проявляла свій бунт проти політичного насильства, саботуючи польських урядовців і державні установи. Радикальні елементи вдавалися до революційної тактики. У 1928р у Сокальській гімназії був створений революційно – націоналістичний гурток під керівництвом Петра Саноцького. Члени гуртка ( серед них Іван Климів, Євген Віюра, Семен Романів, Іван Самотюк, Осип - Іван Яхимович ) проводили свої таємні сходини за містом, виховувалися на підпільній літературі, улаштовували маніфестації біля стрілецьких могил. Крім того, в гімназії діяла таємна мережа ОУН, в якій пройшли школу підпільної боротьби численні гімназисти, що стали активними дієвими особами визвольних змагань в час і після Другої світової війни. Не дивно, що з початком т.з. пацифікації, перші арешти проведено серед гімназійної молоді. Багато гімназистів зазнало обшуків, знущань, деякі були відраховані з гімназії, піддані судам, кинуті в тюрми і табори.
Восени 1939 року із приходом до Сокаля московськх «визволителів» Сокальська гімназія реорганізована в середню школу. Та співіснування двох окупаційних режимів на західноукраїнських землях, скріплене Пактом Ріббентропа-Молотова, виявилось короткочасним. 22 червня 1941 року Сокаль зайняли німецькі війська. Пізніше був створений дистрикт Галичина і німецька цивільна влада поступово почала перебирити керівні функції від української адміністрації. Для керівництва шкільництвом на терені дистрикту був створений відділ науки і освіти у Львові, що підлягав Головному управлінню відділу науки, виховання і народної освіти Генеральної губернії у Кракові. Окупаційній владі потрібні були дисципліновані виконавці, освіта яких не виходила б за межі ремісничого чи торгового фаху. В Галичині 1941 року в відкрито 3 класичних і 7 гуманістичних восьмикласних гімназій давнього типу, в т.ч. в Сокалі – Державну гімназію з українською мовою навчання.
Українська гімназія в Сокалі (так популярно називалася ця школа) почала працювати у великому, добре обладнаному будинку колишньої гімназії на колишній вулиці, яка помпезно була перейменована в Адольф Гітлер Штрассе. Директором гімназії призначено Омеляна Ковальського. Це була вольова людина, добрий організатор, талановитий педагог, що мав авторитет серед вчителів та учнів, активний громадський діяч, колишній старшина УГА.
В 1942/43 навчальному році колектив гімназії очолив Василь Олійник через трагічну смерть Омеляна Ковальського 9 вересня 1942 року. Василь Олійник – кваліфікований педагог (учитель історії) – енергійна, вольова людина, колишній хорунжий УГА. При ньому гімназія продовжувала традиції українських передвоєнних середніх шкіл, виховувала високоосвічену, національно свідому молодь, якій належало працювати далі над становленням нації та будівництвом власної держави.
В гімназії активну діяльність розгорнула Організація Українських Націоналістів. Існувала молодіжна ланка ОУН група “юнацтво”. Серед учнів поширювалися підпільні видання ОУН, в яких домінувало антинімецьке і антирадянське спрямування.
Активізація національно-визвольної боротьби на окупованій території примушувала німців, з одного боку, шукати шляхів вилучення молоді з цього процесу і контролю над нею, з іншого – до посилення репресій.
Шкільна програма була розроблена відділом науки та освіти при губернаторі дистрикту Галичина як навчальний план для українських гімназій в Генеральній Губернії.
Проте щоденна навчальна і виховна праця визначалася загальними для всіх українських гімназій спрямуваннями: Глибокі знання і висока моральність, розвиток індивідуальних здібностей і становлення особистості, формування громадянської позиції, український патріотизм.
Не дивлячись на те, що сам будинок гімназії мало потерпів від наступу німців, умови навчання у зимовий період були прикрими: класні кімнати недостатньо обігрівались через нестачу палива, були розкомлектовані бібліотека, навчальні кабінети, бракувало підручників, зошитів та інших навчальних засобів. Учителі працювали за мізерну плату, але жертвували своїм часом і докладали максимальних зусиль, щоб молодь могла розпочати, продовжувати і успішно здобути середню освіту. При гімназії діяли матуральні курси для молоді, які закінчили радянську середню освіту і хотіли отримати свідоцтво про закінчення гімназії, бо німецька влада не визнавала радянських атестатів зрілості, і з ними не можна було вступити до вищої школи.
В таких складних умовах вчителі та учні Сокальської гімназії не залишили поза увагою позакласну роботу в наукових гуртках та інших учнівських організаціях і заходах: діяв учнівський хор, відзначались роковини видатних українців, подій української історії.
Після дворічного атеїстичного “виховання” відновлено передвоєнну традицію українських учнів Сокальської гімназії брати участь у недільних Богослужіннях
Коли Сокальщина стала прифронтовою смугою, гімназію було переведено навесні 1944 року до міста Белза. Навчання проводилось в старовинному двоперховому будинку ХУІІ ст. – монастирських приміщеннях монастиря сс.Домініканок, що примикали до церкви Св.Миколая. Тут розміщувались аудиторії, дирекція, кабінети. Вигін, який прилягав до будівлі з півдня, служив спортивним майданчиком. В кожному класі (І-УІІ) навчалось по 20-25 учнів – вихідців з Сокаля, Равщини, Угнівщини та Холмщини, навколишніх сіл. 29 червня 1944 року після ранкового Богослужіння, вручення учням свідоцтв і фотографування, учні роз’їхалися по домівках. Так закінчився черговий етап діяльності Сокальської гімназії.
У липні 1944 року, без особливих боїв, фронт перемістився на захід, і німецького окупанта на Сокальщині замінив більшовицький. На Сокальщині, як і на всіх теренах Західної України, посилилась боротьба народу з більшовиками і польськими окупантами. Національно свідома молодь не залишалася осторонь від цієї боротьби. Випускники гімназії 1942—1944 років, а також значна частина гімназистів старших класів, були пов'язані з підпіллям і опинилася в рядах УПА, юнацьких організаціях ОУН і в дивізії «Галичина». Воєнна хуртовина примусила майже половину випускників 1942—1944 рр. взятися за зброю. Із 159 випускників гімназії, про яких вдалося зібрати дані, 49 осіб (31 %) пішли до лав УПА, а 30 осіб опинилося в дивізії «Галичина». З цих 79 молодих хлопців та дівчат 28 загинуло в боях. А загально, із вказаних 159 випускників Сокальської гімназії воєнного часу, у боротьбі з німецькими, більшовицькими і польськими окупантами в 40-х роках втратило життя понад 35 чол., тобто загинув майже кожний четвертий. Попали в полон, або були заарештовані і засуджені до різних термінів в концтаборах ще 30 чоловік, з них двоє — засуджено до кари смерті.
Подальша доля 124-х випускників, що, правдоподібно, залишилися живими, склалася по-різному. Значна частина (27 чол.) подалася на Захід. В основному це випускники 1944 р.
В липні 1944 року на базі Сокальської гімназії створюється середня школа. Оранізаційну роботу з відновлення навчального процесу провів Тимошик Михайло Миколайович, учитель фізики і хімії, який став директором. Основою комплектуваня 1-10 класів були, в основному, колишні учні Сокальської гімназії. Але згодом його замінено партійним керівником і шкільним наглядачем учнівства Овчаренком, протягом декількох наступних років зміни директорів цієї школи відбувалися досить часто. Опісля Михайло Тимошик переїхав до Львова і працював доцентом у Державному університеті ім. І. Франка.
1944/45 навчальний рік розпочався у вересні за програмами і планами шкіл Наркомату Освіти УРСР. Нагляд за школами перебрав районний відділ освіти. Новими предметами стали російська мова і література, історі ВКП(б), військова справа та інші.
Перші випускні іспити відбулися протягом травня-червня 1945 року. Оскільки державних бланків атестатів зрілості Сокальська СШ в цей час не мала, випускникам були вручені надруковані друкарським способом довідки, які заступали атестат зрілості.
Серед місцевих учнів школи, як і взагалі в Сокалі, в цей час панував період невпевненості, розгубленості та прихованого очікування. Війна продовжувалась, не вистачало часами навіть найнеобхіднішого, а в школі на уроках і примусових виховних годинах і політзаняттях вихваляли Червону армію, всенародного вождя генераліссимуса Сталіна та радянську владу, проводили всесторонню інтенсивну ідеологічну обробку учнів. У місті на стендах вивісили великі карти, на них прапорцями відзначали лінію фронту, який швидше, ніж сподівалися люди, посувався на захід. В приміщенні міської ради для перевиховання „местной“ молоді організували цикл лекцій, в яких звеличували комуністичну партію, соціалізм і радянський лад, найгіршими словами ганили т. зв. українських буржуазних націоналістів (їх навіть початково називали „українсько-німецькими буржуазними націоналістами, не вбачаючи в такій назві термінологічного нонсенсу, оскільки націоналізм декларує виключну увагу до одного, власного народу) і обіцювали, що в найближчому майбутньому радянський народ заживе в добробуті і мирі. Зокрема неодноразово наводили слова «великого» Сталіна, що совєтський народ, який вже побудував соціалізм, у найближчому майбутньому збудує комунізм і стане ще більше щасливим. Безперечно, Сталін разом з большевицькою панівною клікою і так увесь час жили у комунізмі. Вони мали усе і розпоряджалися всім багатством величезної імперії. А в цей час усі бачили, що в країні розруха, що народ голодує, особливо у східних областях України. На вулицях Сокаля та інших міст і сіл західних областей щораз частіше почали з’являтися знеможені люди, які приїхали чи прийшли зі Східної України, щоб тут в Західній Україні, де ще не була впроваджена колгоспна система, для себе і своєї родини купити щось з їжі, виміняти чи просто випросити (йдеться про голод на Східній Україні 1947 р., коли тисячі виснажених українських людей прибули в Галичину за хлібом). А щодо миру, то «совєтський народ» воював у різних кінцях світу аж до розвалу большевицької імперії, а під російськими прапорами воює до сьогодні, і кінця того «миру» не видно.
В школі запровадили військову підготовку, вивчали будову автомата, гранат та мін, кожний учень мусив вистругати з дерева кріс і вчитися марширувати під російські команди, співати російські пісні і кричати «ура». Заняття проводили т. зв. фізруки, переважно відставні військовики. 9 травня 1945 року, в день оголошення закінчення війни з Німеччиною, в Сокалі розпочалася страшна стрілянина — це стріляли вгору совєтські вояки, енкаведисти та стрибки.
Усе, що відбувалося в місті та регіоні, знаходило своє відображення в шкільній атмосфері. Забороняли святкувати релігійні свята, в школі проводилася інтенсивна пропаганда атеїзму і комуністичної ідеології та російського шовінізму. Вчителів змушували постійно, майже на кожному уроці, згадувати «великих російських вчених», які усе геть в світі перші відкрили і вивчили, а тільки західні імперіалісти фальсифікують історію і не хочуть цього визнавати. Вихвалявся «великий російський народ» і російська мова, яка була «зеркалом русской революции» і якою треба усім розмовляти, бо нею говорив «великий Ленін». Таким чином, цілеспрямовано чи ні, але в школі систематично привчали дітей до подвійної моралі. Привчали одне говорити на уроках і зовсім інше думати і говорити вдома чи між собою, бо вже усі, навіть малі діти, добре зрозуміли і переконалися, чим грозить не тільки відкрите заперечення, але навіть висловлення вголос сумніву щодо будь-якого твердження комуністичної ідеології чи рішення большевицької партії та представників совєтської влади. Інтенсивна і систематична ідеологічна обробка населення і учнівської молоді в тоталітарному режимі не могла принести інші результати, окрім вимушеного лицемірства. Настрої серед учнів, як і серед більшости населення, були в цей час настільки анти- совєтськими, що в ці роки, на відміну від наступних, навіть не було спроб залучити місцевих учнів до комсомолу. В класах не було комсомольських «ячеєк». У створену шкільну комсомольську організацію залучали тільки учнів зі Сходу та частково переселенців з Холмщини, яких в Сокалі на той час було досить багато. Однак участь усіх учнів у різноманітних і чисельних зборах, мітингах та інших пропагандистських заходах була обов’язковою.
Окрім корінних мешканців Сокаля і найближчих сіл, в класах появилися діти нової місцевої приїжджої влади, які стали «активом» і опорою керівництва школи. Багато з них навіть були настільки активні, що брали участь в облавах та інших акціях «стрибків», які проводилися у навколишніх селах. Були випадки, коли учні приносили в клас зброю, щоб похвалитися перед однокласниками. Більшість з них поводилися зверхньо щодо місцевих учнів.
Шукаючи зв’язків з підпіллям, НКВД періодично проводило арешти учнівської молоді. Серед інших в 1945 р. арештовано учнів 10 класу Йосипа Буньо та Григорія Марущака (колишнього учня VII класу гімназії), якого потім розстріляли. У 1947 р. в 9-му класі був арештований Степан Біб (VI клас гімназії), який згодом загинув на Колимі. Енкаведистська машина невпинно висліджувала національно-патріотичну і підпільну заангажованість колишніх учнів гімназії, які за часів німецької окупації, так і в цих пізніших тогочасних умовах щойно відновленого большевицького режиму. Деякі з учнів Сокальської гімназії були арештовані і репресовані поза Сокалем, вже в час навчання у вищих школах Львова. Зокрема, у Львові були арештовані за підпільну діяльність в 1946 р. колишні гімназисти Василь Штибель, Петро Голько та інші.
У цих умовах та в гнітючій атмосфері, яка запанувала у західних областях і в Сокальській середній школі після 1944 року, не було жодної можливості відкрито протидіяти тоталітарній пропаганді і приниженню національної гідності. Ззовні здавалося, що не відчувається впливу колишніх гімназистів на життя школи і своїх класів. Вони дійсно були малочисельні і не згуртовані, а про гімназію вголос навіть не прийнято було, особливо з чужими, говорити. Тому вони не відігравали, і не могли відігравати біль-менш помітної ролі в офіційному громадському житті. Однак, в першу чергу в 7-9 класах школи, де опинилися основна частина колишніх гімназистів, національна свідомість серед місцевих учнів залишилася дуже високою. А своїми знаннями, індивідуальністю та вмінням вчитися, вони виділялися як в Сокальській, так і усіх інших середніх та вищих навчальних закладах, в яких їм прийшлось завершувати свою освіту. Отримані за відносно короткий час навчання в Сокальській гімназії знання, навички і духовний гарт допомагали їм упродовж усього життя. Здебільшого це сталося завдяки високоерудованому, талановитому і національно свідомому педагогічному колективові гімназії, який зумів передати учнівській молоді знання, патріотизм і любов до України.
Сокальщина протягом століть була форпостом українського духу на рубежах Галичини, Холмщини та Волині. Особливо в 20-50 роках вона вийшла на одне з провідних місць за рівнем національної свідомості. Навчальний заклад – Гімназія була тим освітнім і культурним центром формування національної інтелігенції, характерів провідників за українську справу, молодь, яка тут навчалась, мала високий рівень патріотизму та відповідальності за долю країни.
Переважна кількість учнів Сокальської гімназії, які вижили, завершила навчання в Сокальській СШ та інших середніх навчальних закладах України в 1948-1949 роках. Подальші стежки їхнього життя розійшлися по усьому світі. Більшість з них (понад 77%) здобули вищу освіту і стали висококваліфікованими спеціалістами у різних сферах, зокрема стали вчителями (31%), лікарями і фармацевтами (24%), інженерами (23%), економістами, науковцями тощо. Є серед видатні науковці, зокрема член-кореспондент НАН України проф. Олег Романів — голова НТШ в Україні, генеральний секретар Світової Ради НТШ, проф. Ігор Богачевський — відомий вчений в галузі створення сателітів і ракетобудування (США), проф. Андрій Бурячок — мовознавець, лауреат Державних премій України, відомі співаки, зокрема Юрій Мазурок та низка інших.
У IV томі «Надбужанщини» (видавництво НТШ, Львів, 2004) подано ескіз пропам'ятної таблиці «Вихованцям Сокальської гімназії, які загинули за волю України 1930—1951 рр.», яку встановлять у приміщенні Сокальської гімназії і золотими буквами будуть викарбовані імена 53 героїв. Взагалі, понад 70 гімназистів загинули у визвольній боротьбі з окупантами. Серед них відомі провідники визвольних змагань — Василь Сидор-«Шелест», Іван Климів-«Легенда», Дмитро Штикало, Євген Штендера, Богдан Дороцький, Володимир Небожук...
Основу педагогічного колективу в перші післявоєнні роки склали колишні викладачі гімназії та деякі учителі, які були прислані зі східних областей України, переважно учителі російської мови. З бігом часу педколектив Сокальської середньої школи поповнювався вчителями з місцевих вищих навчальних закладів, вчителями Сокальського педучилища.
Оскільки Сокальська середня школа була створена на основі гімназії, то матеріальна база її була потужною і добре укомплектованою.
В 1961 р. школі передали приміщення колишнього клубу „Укрзахідву- гілля“ з актовим залом. У 1964 році силами вчителів і учнів, методом народної будови, збудовано великий гараж, проведено централізоване парове опалення, водопостачання і водовідведення (каналізацію). В 1980 р. на шкільному подвір’ї збудовано їдальню, яка з’єднана критим коридором з головним будинком школи.
За традицією до Сокальської СШ поступали здібніші учні неповно- середніх шкіл навколишніх сіл і прилеглих районів. В кінці випускного класу найкращі одержували медалі, грамоти за успіхи в навчанні.
Учні Сокальської середньої школи № 1 постійно брали участь в обласних та районних олімпіадах з математики, фізики, географії, іноземних мов, біології, хімії, української мови і літератури. Десятки з них були переможцями районних та обласних олімпіад.
Сокальщина дала Україні трьох академіків — Йосипа Штокала, Олега Романіва та Володимира Грицика. Путівку у велику науку вони отримали в Сокальській гімназії та СШ №1
17-20 червня 1993 р. відбувся конгрес сокальських гімназистів, який був присвячений 50-річчю Сокальської державної гімназії з українською мовою викладання і збігся з 75-річчям Української гімназії в Сокалі (1918). В центрі уваги колишніх гімназистів постало питання про подальшу долю української гімназії в умовах розбудови Української держави. Було підготовлено відповідне звернення до громадськості Сокаля і Сокальщини, державних і громадських установ про всебічне сприяння розвитку гімназіяльної освіти в Сокалі. Згодом представник Президента України у Львівській області видав розпорядження про реорганізацію середньої школи № 1 м. Сокаля у гімназію.
1 вересня 1993 року відновлена Сокальська гімназія гостинно відчинила двері перед майбутніми її вихованцями.
За період встановлення та функціонування Гімназії (середньої школи та ліцею) директорами були::
-Копія Генрик ( 1906-1918; 1919-1925)
-Ярослав Біленький (1918-1919)
-о. Захарій Лехицький (1919 )
-Урбан Пшиправа(1925-1933)
-Роман Ратусінський (1933-1934)
-Владислав Вітек (1934-1939)
-Омелян Ковальський (1941-1942)
-Олійник Василь (1942-1944)
-Михайло Тимошик (1944-1945)
-Володимир Овчаренко (1945-1946)
-Іван Олійник (1946-1947)
-Федір Лебідь (1947-1950)
-Михайло Науменко (1950-1953)
-Роман Гринюк (1953-1954)
-Уляна Колодяжна (1954-1956)
- Сидір Кучинський (1956-1958)
-Володимир Овчаренко (1958-1963)
-Роман Гринюк (1963-1965)
-Богдан Садовський (1965-1970)
-Мирон Третяк (1970-1974)
-Петро Мазурок (1974-1978)
-Іван Васько (1978-1993)
- Любов Омеляш (1993-2021)
З 2021 року ліцей з початковою школою навчання та гімназією ЗЗСО І-ІІІст. Сокальський ліцей №1 Олега Романіва Сокальської міської ради Львівської області очолює Генташ Надія Ярославівна.
Сокальський ліцей (Гімназія) №1 Олега Романіва Сокальської міської ради Львівської області – справжня лабораторія розвитку обдарованості учнів, де мають можливість здобувати ґрунтовну освіту на рівні сучасних вимог діти Сокальщини (у школі 45% дітей – із 24 населених пунктів Сокальського району). Найбільша гордість гімназії - випускники з міцними знаннями, перспективні і конкурентоспроможні в майбутньому спеціалісти, які можуть реалізувати свій потенціал і досвід для майбутнього України.
У грудні 2014 року на фасаді будинку гімназії, справа від центрального входу встановили дві меморіальні дошки пам'яті Героям - Віктора Сивака і Валентина Прихода, у квітні 2017 року відкрито меморіальну дошку в пам’ять про Героя Романа Галаса, які були її випускниками та загинули, виконуючи бойове завдання в зоні АТО. Низький уклін, вічна пам'ять та шана Героям, які загинули за Україну.
Основні джерела, відомості про об’єкт, події:
Облікова документація на пам’ятку архітектури ох. №1962-м;
Надбужанщина- Нью-Йорк.-Париж-Сидней-Торонто; І.Вашків. Сокаль і Прибужжя;
Шляхами землі Сокальської. Сокаль 2007; Книга. Сокальщина. Упорядник Мирослава Олійник 2004р.;
Офіційний сайт гімназії та інші матеріали.
