Шептицький район знаходиться у північно-західній частині Львівської області і межує з Волинню на півночі, а на заході - з Республікою Польщею. Площа району – 2970 квадратних кілометрів, які об’єднують сім територіальних громад, 205 населених пунктів з населенням 232 тисячі жителів.
Нижче ми зібради цікаві та туристично привабливі локації на території громад Шептицького району.
Нагадуємо, район змінив свою назву з Червоноградського на Шептицький відповідно до ухвали рішення Верховної Ради України, від 19 вересня 2024 року. Відтак у межах законодаства про декомунізацію, місто Червоноград та Червоноградський район перейменували на Шептицький. Текст може містити стару назву району.
ДОБРОТВІРЩИНА
На території Добротвірської громади розташовані храми, які є об'єктами державної культурної спадщини:
- Церква Святої Параскеви (з дзвіницею) – 1878 рік, село Незнанів
- Церква Собору Пресвятої Богородиці (з дзвіницею) – 1728 рік, село Полонична.
- Дерев'яна каплиця Святого Димитрія – 1750 рік, село Старий Добротвір.
- Церква Успіння Пресвятої Богородиці (з дзвіницею) – 1881 рік, село Тишиця.
Ці культурні об’єкти мають велику цінність та туристичну привабливість.
Туристичною «родзинкою» буде прогулянка набережною ріки Західний Буг в районі селища міського типу Добротвір.
БЕЛЗЩИНА
Белзька громада славиться своєю культурно-історичною спадщиною і більш як тисячолітньою історією. Державний історико-культурний заповідник у м.Белзі створений у 2001 році. Територія заповідника складається з 4 окремих зон:
- Урочище Замочок;
- Середмістя;
- Християнський цвинтар з церквою Св.Параскеви;
- Єврейський цвинтар та залишки оборонного валу.
З недавньою історією можна ознайомитися у спаленому у 1944 році московсько-більшовицькими загарбниками селі Іваньки. На місці трагедії встановлено Меморіал пам'яті, автором і будівничим якого є Степан Івасейко – скульптор, художник та письменник, житель села Іваньки.
СОКАЛЬЩИНА
Сокальщина приваблює художнім музеєм "Людина. Земля. Всесвіт", який створений у м. Сокалі 1985 р. зусиллями подружжя Анатолія та Наталії Покотюк. 1990 р. музей став філією Національного музею у Львові, з 1995 р. – філією Львівського музею історії релігії.
Музей має безцінні духовні багатства: унікальні колекції творів мистецтва, різноманітні церковні реліквії, які дають можливість людям зрозуміти велич Божественного і невіддільність людини від Всесвіту, її сутності як земної істоти так і космічної, поглибити релігійно-філософські погляди.
Історико-краєзнавчий музей, який знаходиться у приміщенні, яке належить товариству «Просвіта», є не менш цікавим для відвідувачів. Експозиція музею складається з наступних розділів: «Археологія», «Нумізматика та боністика», «Краєзнавчо-етнографічні матеріали», «Сокальська вишивка», «Історичні постаті Сокальщини», «Перша світова війна і Січове Стрілецтво», «Національне культурне відродження 20-30 рр. ХХ ст.», «Фотогалерея Сокальщини», «Національно-визвольна боротьба в період 30-50-х рр. ХХ ст.», «Нащ край в період незалежності України», «Патріоти Сокальщини – Революції Гідності».
Церква Св.Миколая вважається найстарішим храмом міста. Збудована в першій половині XVI століття. Сьогодні вона знаходиться на території міського парку на березі Західного Бугу. Дерев’яна Миколаївська церква відома ще з 1472 року, коли стояла у лівобережному Сокалі. Після перенесення міста на правий берег Західного Бугу, приблизно у другій половині 20-х р. ХVІ ст. міщани побудували дерев’яну церкву Святого Миколая, яка згоріла у 1630 році. На місці згорілої церкви побудували нову з каменю і цегли, яка у 1639 році згадується вже як діюча. Поруч з церквою св. Миколая стояла більш давня дерев'яна церква Пресвятої Богородиці, яка згоріла у 1821 році. Обидва храми були об'єднані спільним муром і утворювали монастирський комплекс. Храм віднесений до переліку пам’яток архітектури національного значення. Миколаївську церкву називають колискою Берестейської унії. Адже відомо, що у 1594 році у ній відбулася вступна нарада православних єпископів на чолі з перемишльським владикою Копистинським, на якій обговорювалися умови прийняття унії з Римом.
У с.Варяж височить Костел св.Марка, побудований у бароковому стилі у 1688-1693р за проєктом Войцеха Ленартовича в стилі бароко для отців Піарів, названий на честь покровителя містечка св. Марка. Він і зображений на старому гербі Варяжа. Об’єкт внесений до пам′яток архітектури державного значення. Розміри храму вражають, як і фрагменти розписів внутрішніх стін, що збереглися до нашого часу. Костел мав оборонний характер. У 1728-1750 роках при костелі збудовано будинки монастиря та колегіуму.
У селі Тартаків був замок Потоцьких (залишки збереглися у вигляді оборонних мурів з південно-західного боку пізнішого палацу).
Двоповерховий, з цегли, з ризалітом та балконом, палац зведений у стилі французького необароко за проєктом львівського архітектора Вінцента Равського (молодшого). Палац колись прикрашали дві фігури атлантів (теламонів). З півдня до будинку приєднаний Г-подібний господарський корпус. Лянцкоронські розбудували та реконструювали старий замок, зробили нову будівлю, орієнтуючись на «CasinodeParis» у Монако. Палац розташований у великому парку XVIII століття.
Селище Жвирка привабить туристів архітектурною спорудою монастиря, який побудований у стилі ренесансу архітектором Б.Авелідесом (липень1604 р. – 14 квітня 1619 р.) і неодноразово був перебудований. У 1655р. видатний гетьман Б.Хмельницький зупинявся на берегах нашої річки Західний Буг і відвідав костел Бернардинів. З приводу цього історичного моменту католицька церква склала легенду. У верхньому ярусі вежі костелу у 1748 р. влаштовано годинник роботи Івана Чернявського з Жовкви. У 1843 р. пожежа дуже пошкодила бернардинський костел. А наступна пожежа 1848 р. завдала великої шкоди всьому комплексу. Дуже постраждали оборонні мури з вежами, від яких залишилося лише дві. У 2012 році внаслідок пожежі значної руйнації зазнав костел та монастирські келії.
Героїчна сторінка Сокальщини – криївка вояків Української Повстанської Армії в лісі біля с.Гута, яку відкрито 14 жовтня 2007 року, та меморіальний хрест пам'яті героїв УПА. Там стояли на смерть одинадцять українських повстанців на чолі з командиром на псевдо „Діброва”. Трагедія в с. Гута сталася у квітні 1946 року – тоді ця територія належала Польській Народній Республіці. У Шмітківському лісі, що біля села, підрозділ держбезпеки соціалістичної Польщі оточив криївку, в якій перебувало 11 повстанців на чолі з командиром на псевдо „Діброва”. Сили були нерівними, і щоб не здаватися у полон живими, повстанці застрелилися. Після бою тіла повстанців відвезли у село Варяж і там поховали.
Упродовж років на території Сокальщини функціонує відокремлений підрозділ «Оздоровчо-лікувальний комплекс «Ровесник» Державного підприємства «Львіввугілля». Зараз ОЛК «Ровесник» - це потужна оздоровниця на теренах Львівщини, яка розрахована на 450 місць. Матеріальна база «Ровесника» - це спальні корпуси, будиночки – котеджі, два лікувальні корпуси, дві їдальні, плавальний басейн, стадіони, літня естрада, майданчик для дискотеки та культурно – розважальний центр з актовою залою, бібліотекою, більярдною залою.
РАДЕХІВЩИНА
Мандруючи Радехівщиною, ви торкнетеся до чарівної музики Олександра Мишуги, побуваєте на його могилі в с.Новий Витків. Музей-кімната знаходиться в приміщенні Народного дому с. Новий Витків. Екскурсоводи музею О. П. Мишуги у Новому Виткові ознайомлять відвідувачів з експонатами, які відображають творчий шлях великого оперного співака. У музеї зберігаються стенди, які відображають творчий шлях О.Мишуги, стенди, де відображається співпраця з Львівською оперою. У музеї знаходиться погруддя О. Мишуги, подароване В. Одрехівським. У церкві Вознесіння Христового зберігся подячний напис видатному землякові, оскільки частину своїх коштів він передавав на храм. Бажаючі вклоняються пам’яті славетного співака біля гробниці на сільському цвинтарі.
Найвизначнішою з пам’яток ХХ ст. є зведена у 1918 році дерев’яна церква святого Миколая у м.Радехові. Її спорудили на місці давнішого храму, який був збудований в 1711 році і згорів у 1917-му від удару блискавки. Нову церкву греко-католицька громада міста збудувала у доволі короткий термін завдяки фінансовій допомозі Станіслава Бадені. Граф Бадені продовжував опікуватися церквою і наступні 20 років – до приходу радянської влади. Поруч зі старим храмом збудовано новий мурований 2004 року. Коли проводилися ремонтні роботи в старому храмі, то було знайдено фігури святих, які підлягають реставрації. У церкві зберігається багато старовинних ікон.
Український Народний Дім м.Радехова - пам’ятка архітектури. Збудовано 1912 року за проєктом львівського архітектора Івана Левинського. У 30-х рр. ХХ ст. була семикласна «Рідна школа» з українською мовою навчання. В одній з кімнат УНД свого часу кілька років займала помешкання родина Шухевичів. Тут, 1922 р., народилася їх донька Наталія.
13 листопада 1941 року з балкону Народного Дому Р. Мандрика урочисто проголосив прийняття Акту про відновлення незалежності України. В пам’ять про цю подію освячена пам’ятна таблиця районному провіднику ОУН Роману Мандриці у 2009 році.
У публічній бібліотеці м.Радехова – колишньому Українському Народному Домі знаходиться кімната-музей, створена 1998 року.
Профіль музею – історичний. У музеї висвітлено історію «Рідної школи» з початку її існування Музейні експонати розповідають про розвиток шкільництва на Радехівщині. Тут знаходяться фото перших учнів та вчителів Рідної україномовної школи, журнали з оцінками, навчальні плани, історії видатних людей Радехівщини, зібрано перелік громадських організацій, розповіді про жертводавців. Засновником «Рідної школи» був о. Володимир Пелліх (1922 р.). Україномовна школа проіснувала 2 роки. А пізніше очолив спільноту «Рідної школи» адвокат і політичний діяч Ярослав Селезінка.
Історико-краєзнавчий музей «Радехівщина» оповитий духом століть та славою героїв.
Музей існує з 2004 року. Профіль музею – історико-краєзнавчий. Подих століть передають музейні експозиції, які представляють історію Радехівського краю, предмети народної культури, документи, фотографії, які є тим містком, що єднає з минулим. Експозиції музею знайомлять відвідувачів з багатим сільськогосподарським реманентом та з життям відомих людей Радехівщини.
Народний музей-садиба отця М.Шашкевича в с.Нестаничі діє в комплексі: це пам'ятник поетові, дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, меморіальний комплекс на місці, де стояла хата та відремонтована плебанія. У відремонтованому приміщенні старої плебанії, побудованої у 1913р., 8 листопада 2011 р. до 200-річчя з Дня народження М.Шашкевича відкрито музей-садибу – будителю, який проживав у с. Нестаничі з 16.11.1838 - по 22.04.1841рр. З 1846 - по1848 рр. на парафії також перебував однодумець отця Маркіяна, гуртківець "Руської Трійці" – отець Іван Вагилевич.
У селі збереглися дзвіниця (1725 р.) та церква (1828 р), у якій служив та проповідував отець Маркіян. У місцевому храмі знаходиться чудотворна ікона «Мати Божа – повна ласки», якій знавці дають кілька століть. Про її чудотворну силу в селі розповідають легенди. На іконі є зображення дитячої ніжки, що деякі священники пояснюють це як доказ її чудотворної сили. Місцеві мешканці розповідають, що в одного пана довго не було дітей, а пізніше народився хлопчик з хворою ніжкою. Батьки довго з вірою молилися перед іконою і сталося чудо – син зцілився, а пан, як доказ про чудотворну силу Богородиці з Ісусом на руках, залишив на іконі зображення дитячої ноги.
Не менш цікавою буде екскурсія в музей-кімнату відомого всім Ігоря Білозіра, яка знаходиться в приміщенні Радехівської ДМШ ім. І. Білозіра. Ігор Білозір є колишній учень школи, згодом – Народний артист України, композитор, керівник гурту «Ватра». Тому визначною подією школи стало присвоєння їй у 2001 році імені Ігоря Білозіра. Тоді ж було відкрито музейну кімнату в його честь. До оформлення кімнати-музею долучилися друзі Ігоря Білозіра, колишні «Ватрівчани»: Юрій Орестович Кедринський – директор фонду Ігоря Білозіра, Андрій Кучерепа - сьогоднішній керівник гурту «Ватра».
Історичною знахідкою є парк, який насадив Граф Станіслав Бадені, який мешкав в Радехові. Граф побудував оранжерею і наказав обгородити свої володіння триметровою кам’яною стіною. Інженерну конструкцію оранжереї граф Станіслав Бадені придбав у 1908 році на виставці у Відні і встановив у парку поблизу власного палацу в Радехові. Таких оранжерей у світі лише дві – інша розташована у Відні і є однією з туристичних атракцій міста. Також із Відня він привіз і посадив липи, які ростуть в парку до сьогоднішнього дня. Довжина оранжереї 27 метрів, висота 12 метрів, центральна частина має розміри 8 на 8 метрів. Споруда заглиблена у землю на 70 сантиметрів нижче рівня грунту Оранжерея має металевий каркас, з’єднаний заклепками. Споруда була засклена трьома видами скла товщиною 3,4 та 6 мм. Чотиригранний купол був обрамлений кованими решітками та завершувався кованим декоративним кущем з дев’ятипелюстковою квіткою на вершечку. До оранжереї прибудовано котельню для опалення в зимовий період. Тому в ній цілорічно вирощували тропічні рослини: пальми, ліани, цитрусові.
Село Оглядів – місце народження Осипа Васильовича Турянського. Син бідного теслі закінчив Віденський університет, став високоосвіченою людиною. Автор повісті «Поза межами болю», роману «Син землі», комедії «Раби».
З Радехівщиною пов’язане величне ім’я Романа Шухевича (найбільш відоме псевдо – Тарас Чупринка).
У метричній книзі Святоуспенської церкви, що зберігається в Центральному державному історичному архіві України у Львові, занотовано латинською мовою:
«Запис N109. Народжений 30 червня 1907 року. Хрещений і миропомазаний 26 липня. Віросповідання - греко-католик.» Хрестив і миропомазав священник Іван Стоцький, парох з Оглядова. Батько - Йосип-Ярослав Шухевич, цісарсько-королівський юридичний радник, син Володимира і Герміни Любович. Мати - пані Євгенія, дочка греко-католицького священника Івана Стоцького, пароха з Оглядова, і Марії з дому Авдиковських.
Відомо, що у селі Оглядові проживали дідусь і бабуся Стоцькі, до яких Роман часто приїжджав, де познайомився з дружиною Наталею Березинською, дочкою пароха Оглядівського Романа Березинського.
Необхідно відзначити, що родина Авдиковських своїми родинними вузами тісно перепліталася із родиною Маркіяна Шашкевича, його двоюрідний брат Іван, прадід Романа, був парохом в Оглядові з 1840 по 1868 роки.
ЛОПАТИНЩИНА
Лопатинська територіальна громада також є привабливою для туристів. Візитівка селища Лопатин – історична будівля оригінальної форми, місцевий костел Непорочного Зачаття Богородиці.
Про героїчні сторінки українського народу розкаже меморіальний комплекс жертвам сталінських репресій, які були закатовані і скинуті в криницю (є відзнятий фільм телестудією «Радехів») та в’язниця, в якій в 1941, 1945-1950 роки катували і вбивали борців за волю України, райвідділ НКВС в ці роки.
ВЕЛИКОМОСТІВСЬКА ГРОМАДА
Великомостівська громада з її адміністративним центром м. Великі Мости та усіма населеними пунктами можуть здатися тихими і провінційними. Проте варто хоча б ненадовго зупинитися тут, ознайомитися з історією міста та сіл, оглянути їх пам’ятки, а при нагоді – і помандрувати на байдарці тихоплинною річкою Ратою.
В межах річкової долини простягаються значні площі лісів та ставків. По річці Рата здійснюється сплав на байдарках. Річка протікає в мальовничих берегах, з безліччю поворотів і перешкод різної складності у вигляді затоплених дерев, завалів, свай та биків старих мостів, різких поворотів із прижимами. Вода і дно чисті — можна купатися. В межах самої долини річки, вздовж сплаву по обидва береги розкинулися населені пункти, які відомі своїми історико-культурними та відпочинковими об'єктами. Більшість об‘єктів культурної спадщини (церкви ХІХ-ХХ ст.) розташовані на відстані 20-200 м від русла ріки, що дає можливість оглянути їх під час сплаву.
Місцевість, на якій нині розкинулися Великі Мости, привертала людську увагу з давніх давен. Археологи знайшли тут сліди стоянок давніх людей різних епох – від мезоліту до бронзової доби. Що ж стосується більш близьких до нас часів, то перша писемна згадку про існування поселення на цьому місці датована 1472 роком.
У Великих Мостах є цікаві об’єкти, які, безсумнівно будуть цікаві туристам.
Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці. Перша дерев`яна церква невідомого року побудови згоріла, як свідчить грамота польського короля Сіґізмунда Августа, у 1564 р. Наступна, теж дерев`яна, простояла з 1565-го по 1712 рік. В 1712 році, згідно вирізаного над входовими дверима напису, збудовано третю дерев`яну церкву. Її розібрали у 1890 році, і тоді ж почали зведення нової мурованої п’ятибанної церкви у неовізантійському стилі. Проект храму розробив відомий львівський архітектор Василь Нагірний, а керував роботами будівничий Павло Левицький. Будівництво було завершено у 1893 році.
Перлиною церкви є її іконостас початку XVIII століття, з часів побудови останньої дерев’яної церкви. Іконостас цей було придбано в одному з монастирів. Відомо, що мешканці міста ставилися до цього іконостасу з такою пошаною, що церкву збудували саме під його розміри. Архітектор Василь Нагірний, проектуючи нинішній храм, також підлаштовувався під габарити давнього іконостасу. У ХІХ році його реставрували, внаслідок чого він зазнав деяких змін, проте більшість ікон зберегли свій автентичний вигляд донині. Останню реставрацію іконостасу було проведено у 1996 році.
Костел Успіння Діви Марії. Парафіяльний костел у Великих Мостах було закладено королем Сигізмундом Августом одночасно із заснуванням міста у 1549 році. Перший костел у Великих Мостах був дерев’яним і згорів у першій половині XIX століття. Нинішній мурований храм було збудовано у 1837 році тогочасним власником міста Юзефом Удрицьким. У 1880 року страшна пожежа майже повністю знищила і цей храм, однак міщани невдовзі відбудували його.
Радянська влада зробила з костелу кінозал, а після чергової пожежі перетворила на пекарню. У 2004 році храм було повернуто римо-католикам, які здійснили його реставрацію.
Синагога. Наріжний камінь великої синагоги було закладено у 1911 році. На той час юдейська громада Великих Мостів була значною та впливовою, становлячи третину від загальної кількості мешканців міста. Будівництво синагоги у стилі модерну тривало до 1923 року, проте довгої долі цій споруді не судилося – у роки Другої світової вона була зруйнована нацистами. Після війни синагогу так-сяк підлатали задля використання під склад продовольчих товарів, проте уже з 1950-х років вона стояла пусткою, продовжуючи руйнуватися.
На сьогодні обнесені парканом залишки будівлі є своєрідним пам’ятником колишньому юдейському населенню міста – сюди знесли надгробки зі знищеного єврейського цвинтаря, а на фасадах написано на івриті імена усіх великомостівських юдеїв, закатованих нацистами.
СТК «Під Дубом». Для активного туриста привабливим можуть видатися байдаркові маршрути по річках Рата та Західний Буг, що протікають надзвичайно живописною місцевістю. Подібну послугу пропонує розташований у Великих Мостах спортивно-туристичний комплекс «Під Дубом», де пропонується прокат байдарок та річкові екскурсії; спорткомплекс та регулярні групові заняття, сон на вуликах, територія для кемпінгу.
На території комплексу також розташований краєзнавчий музей. Це один із типів народних музеїв. Тут збирають, зберігають, досліджують та вивчають матеріали, що розповідають про природу, економіку, історію та культуру Червоноградського району (м. Великих Мостів). Експонуються матеріальні пам'ятки і свідоцтва району, репрезентується його краєзнавча спадщину, яка має доволі широку експозиційну палітру. Тому за змістом експонованих предметів у музеї поєднано особливості музеїв історичного, природничо-наукового, етнографічного й художньо-літературного профілів. В експонатах зібрані (і надалі збираються) геологічні, палеонтологічні, археологічні, етнографічні та інші колекції, знаряддя праці, вироби місцевих промислів різних історичних періодів, твори мистецтва, літератури, народної творчості тощо.
Кінологічний навчальний центр. Колись Великі Мости гриміли на всю Польщу - тут розташовувалася відома державна школа поліції. Кінологічна школа, яка й дотепер тут працює і вважається чи не найкращою й найбільшою в Україні, бере свої початки ще довоєнних часів. Зараз тут розміщений унікальний Кінологічний навчальний центр Державної прикордонної служби України. Центр надає послуги з підготовки, дресирування та лікування собак. Працюють кабінети з найсучаснішим обладнанням, які відповідають усім вимогам до лікувальних закладів – кабінет ультразвукового дослідження, рентген кабінет та лабораторія клінічної діагностики.
До Кінологічного навчального центру на екскурсію часто прибувають гості аби познайомитися з прикордонниками та їхніми чотирилапими помічниками.
Під час показових виступів чотирилапі охоронці вмить знаходять зброю та наркотики, а ще затримують порушників та долають перешкоди. Також тут можна оглянути броньовану техніку, яку військові використовують для охорони державних рубежів. Кожен може посидіти у броньованому автомобілі та сфотографуватися. Ще тут можна відвідали прикордонний музей, де розміщено безліч бойових реліквій та експонатів, які розповідають про історію центру.
У селах Великомостівської громади теж є об‘єкти культурної спадщини, як правило це церкви ХІХ-ХХ ст.
Церква св. вмч. Параскеви П’ятниці у с. Куличків. Церква цегляна, побудована у 1910р. на місці старої дерев’яної каплиці за порадою пані Богданської. Вона порадила продати ліс з так званої Громадської соснини, що мав бути на побудову церкви, купити цеглу і звести храм.
Церква Преображення Господнього 1884р. с. Двірці.
Церква у Двірцях розташовується на східній околиці чималого села, на лівому березі р.Рата. Саме тут, за переданням, знаходився монастир, ігуменом якого був Петро Ратинський, майбутній митрополит Московський і всієї Русі.
Ймовірно тут у монастирі в 1556 р. розпочали написання Пересопницького Євангелія - перший переклад Святого письма "простою" народною мовою (закінчили у 1561 році в селі Пересопниця (сучасна Рівненщина).
До речі, про дану подію сповіщає гарна, кована з металу пам’ятна таблиця на стіні храму. Ця частина поселення, де й стоїть теперішня парафіяльна Спас-Преображенська церква, називається Спаською.
Ліс на правому березі р. Рати називається Петровим лісом. Тут, за легендою, була келія святителя. Збереглися й інші пам’ятні місця — Петрів кут, Петрова долина, Петрова поляна.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1937р. с. Борове.
Згідно історичних даних, дочірна церква була збудована за проектом архітектор Льва Левинського незадовго до другої світової війни - у 1937 році. У період з 1961 по 1989 рр. стояла зачиненою. Зовні ремонтована в 2010-х роках.
Святиня в Боровому стоїть на великій і просторій ділянці, посеред села, недалеко дороги, біля лісу. На мою думку, будівля має цікаві форми - все таки запроектована відомим архітектором.
За конструкцією хрестова у плані, одноверха, компактних розмірів. До гранчастого вівтаря з обидвох сторін прибудовані ризниці, перед входом у бабинець зробили відкритий ганок.
Церква Прсвятої Трійці 1842р. с. Реклинець
Перші згадки про місцеву церкву походять з 1337 р. Парафія отримала ерекційний акт (акт юридичного закріплення за церквою земельних угідь) у 1642 р. У 1842р. збудовано існуючу церкву на місці давнішої, теж дерев'яної.
Ремонтована перед 1907 роком. У 1937 р. церкву розбудовано за проектом арх. Євгена Нагірного - добудовані бокові рамена та розширено бабинець.
Святиня розташована в центрі Реклинця, на лівому березі річки. Приземиста, доволі велика за розмірами, хрестова у плані, триверха будівля на бетонному фундаменті.
А також Великомостівська громада радо зустріне Вас перегонами на байдарках та фестивалем середньовіччя. На території функціонує спортивно-туристичний комплекс «Під дубом».
Шептицький (до 1951 року Кристинопіль) – місто з туристичним потенціалом, оскільки відомий своїми історичними та культурними пам’ятками, давньою історією. Пам’ятки архітектури – найбільш цінні туристичні об’єкти.
У старій історичній частині міста наявні пам’ятники архітектури державного значення, потенційно привабливі туристичні об’єкти: сакральні споруди – комплекс Церкви святого Володимира (Костел Зіслання Святого Духа 1695-1703 рр. та монастир оо. Бернардинів з оборонними мурами) 1747-1767 рр., комплекс церкви святого Юра та монастиря оо. Василіан 1771-1776 рр.; «Кристинопільський палац» - палац, головна резиденція роду Потоцьких, гербу Срібна Пілава - яскравий приклад французького класицизму середини XVIII ст. (1756-1762 рр.).
Також у місті є пам’ятка культурної спадщини місцевого значення – придорожній хрест, зведений на честь перемоги польських військ у боротьбі з турками (1672 р.) та розміщений на історичній межі давніх населенних пунктів Кристинопіль та Новий двір. Історико-культурну цінність також має каплиця-усипальниця роду Вишневських (ІІ пол. ХІХ ст.), що знаходиться на старому кристинопільському цвинтарі (сер. XIX ст.). Любителів військової тематики можуть привабити залишки позицій ракетного полку «Кокарда» та фортифікації часів Другої світової війни – доти Струмилівського укріпрайону. Червоноград, як шахтарське місто, може привабити своїми промисловими об’єктами поціновувачів індустріального туризму. Наявність трьох водних артерій – Західного бугу, Солокії та Рати відкриває потенціал водного туризму.
У місті діють три музеї. У Червоноградській філії Львівського музею історії релігії розміщується збірка унікальних ікон ХV-ХVІІІ століть, священичого одягу ХVІІ-ХVІІІ ст., ритуального посуду, вишитих хоругв, обрусів та рушників ХІХ - поч. ХХ ст. Колекція стародруків ХVІІ-ХVІІІ ст. представлена виданнями братських та монастирських друкарень міст Львова, Жовкви, Почаєва, а також архівних документів ХVІІ-ХХ ст. У художньому музеї «Сокальщина», що є філією Національного музею у Львові імені А. Шептицького розміщуються твори народного мистецтва, предмети побуту, старовинні меблі. Серед музейних раритетів — сорочки із знаменитою сокальською вишивкою, кожна з яких є ексклюзивним виробом. Також цікавий інтер'єр сокальського житла кінця XIX— початку XX століття. У музеї-світлиці Тараса Городецького представлені писанки з різних регіонів України, а також роботи самого Тараса Городецького (1964 - 2006), уродженця Червонограда і визнаного майстра писанкарства.
Історія міста також пов’язана з відомими історичними постатями. Серед них митрополит Андрей Шептицький, поет Василь Бобинський, художник Альфред Абердам, воєводи Францішек та Станіслав Потоцькі, єврейський просвітитель Яків Ейхенбаум, блаженні монахині Михайлина (Йосафата) Гордашевська та Ольга (Тарсикія) Мацьків.