Важливою частиною історико-культурної спадщини є нерухомі пам’ятки історії, науки і техніки. На території Червоноградського району Львівської області розташована пам’ятка науки і техніки, яка має наукову, історичну, архітектурну цінність і внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України – Млин м.Угнів (охоронний номер 2956-Лв). Млин знаходиться за межами історичного міста Угнів, на північ від середмістя, при дорозі Белз – Рава-Руська і є домінуючою спорудою прилеглої території при в’їзді до міста з півночі.
Угнів відоме як найменше місто України. Це одне з давніх історичних міст Белзького князівства, згодом – воєводства. У 1462 році польський король Казимир ІУ видав грамоту – привілей власникові Угнова Сигизмунду з Радзанова, дозволивши йому замінити село Угнів на місто і надав йому Магдебурзьке право. Надання міських прав було підтверджено в наступні роки, зокрема у 1574 р. (згадки в міських актах) та привілеєм 1644 року короля Володислава на прохання Степана Ніщинського, тодішнього власника Угнова. Привілей дозволяв влаштовувати двічі на рік ярмарки для всіх купців і населення. Ремісництво почало стрімко розвиватися, що призвело до зростання самого міста. У 1800 році було утворено Угнівський повіт. До Першої світової війни збудовано повітовий суд, був адвокат, два лікарі, аптекар, багато крамниць, дерев’яний ратуш, який не зберігся. Також на території Угнова була в’язниця, торговельна продуктова база, були два водяні млини.
У книзі «Угнів та Угнівщина» (історико – мемуарний збірник) вказано, що «…в половині XIX ст. були в Угнівщині дуже слотливі роки. В самому Угнові вода заливала поля… Причиною заливання сіножатей водою були два водяні млини: на Солокії в Угнові і на Боженці.». Вода заливала поля, головно сіножаті напроти «нив» під учнівським лісом обабіч дороги до Корчева, а також і т. зв. «чверті» - сіножаті ближчк Угнова і Застав’я, звані Стависька. Млини були причиною заливання сіножатей водою, оскільки коло млинів затримувалась вода у ставках, а коли прийшли зливи, млини не могли перепустити всієї зібраної води, проривали гаті й заливали сіножаті і поля. Ще перед першою війною викопано на території мосарових сіножатей канали, що спричинилися до осушування багновищ, так що під час сінокосів можна було заїхат на луку возом майже до цих каналів.
Як свідчать дані, у 1886 році був збудований новий млин у м.Угнові на місці старого водяного млина. Млин в Угнові приводився в рух водами річки Солокії. Через те що річка неглибока і місцевість навколо досить полога, водяне колесо млина розташоване не вертикально, як у переважної більшості водяних млинів, а горизонтально. Хто збудував цегляний млин і був першим власником – поки невідомо.
Одним із мельників був Іван Дорожинський, а потім став власником млина. Дорожинський народився в Малих Мостах у Равському повіті, одружився з угнівчанкою, оселився тут і багато зробив для міста. Міщани згадують його як мудру, тактовну, милосердну і поважну людину. Цим заслужив собі повагу у міщан. У 1900 р. після Геллера Дорожинський стає бургомістром Угнова і керував громадою найдовше – до 1919 року. На жаль, у 1919 р. польська адміністрація вивезла І. Дорожинського до концентраційного табору в Домб’є (пол. Dąbie).
Цікавим є такий факт. У 1915 р. до Угнова повертається австрійська влада, яка почала обкладати жителів високими податками. Доходило навіть до того, що обмежували перемел збіжжя. Мельники були змушені вимагати від людей письмовий дозвіл з боку влади. Жандармерія строго контролювала млин. Та, попри це, мельники крадькома перемелювали більше збіжжя, ніж дозволялося і ніхто ніколи їх не видав.
Після 1951 року мельниками були Іван Бігус (корінний угнівчанин, жив через дорогу від млина і довго працював мельником, а його батько Дмитро був мельником у міжвоєнний період), Онуфрій Вішко і Микола Черняк.
До 1960 року млин виробляв електрику для освітлення будинків і вуличного освітлення. Напроти млина був тартак. До 1960-го року млин був водяний, пізніше – електричний. В 70-х роках у зв’язку з здійсненням програми меліорації земель змінили русло річки. В 1983 р. млин передали колгоспу. Мельниками були Іванецць Юрій, Піддубчишин Михайло (старший мельник) і Павловськийй Віктор. В 1991 р. колгосп припинив існування і млин також.
Після розпаду колгоспу млин розпайовано між мешканцями. Однак на даний час млин стоїть без ужитку і руйнується. У 2013-2014 рр. втрачена піч з модерних кахлів, вальці.
Будівля млина – прямокутна в плані, мурована цегляна споруда з дерев’яною прибудовою під водяне колесо, охоплена наріжними лопатками у дві цегли, збудована на перепаді висот між дорогою і заболоченою заплавою р.Солокії. Будівля чотириярусна з останнім ярусом на піддашші, накрита двосхилим дахом з покриттям по дерев’яних кроквах. До первісного чотиривіконного корпусу з півночі було добудовано двовіконну частину, відокремлену лопаткою, в якій влаштовано вхід зі сходами на перший ярус. Після добудови західний та східний фасади стали шестивіконними, з вікнами піддашшя зменшеної висоти. Торцеві фасади двовіконні, всі вікна перекриті лучковими цегляними перемичками. Перекриття влаштовані по дерев’яних балках, що опираються на кожному ярусі на систему дерев’яних стовпів. Сходи в напівпідвальне приміщення – муровані з цегли, сходи з другого ярусу на третій і з третього на четвертий - дерев’яні.
В інтер’єрі частково збережене механічне технологічне обладнання млина, зокрема – швейцарської фірми братів Buhler. На стовпі дерев’яних конструкцій третього ярусу зберігся приклеєний інформаційний напис на папері формату А4: «Mlyn walcowo-turbinowy w Uhnowie maka pszenna…».
Центральний вхід до млина – від дороги на західному фасаді вів на рівень другого ярусу з дерев’яної рампи для доставлення мішків з зерном (рампу видно на фото 2006 р.) . Тут засипалося зерно, воно йшло транспортером в підвал, пізніше транспортер з комірками виносив зерно на четвертий ярус. З 4-го ярусу (піддашшя) зерно сипалось на зюбер (на третьому ярусі), там зерно шліфувалось каменями, вентилятором видувалось. З третього ярусу зерно падало в підвал. З підвалу знову зерно піднімалось на четвертий ярус і звідти само падало в комори з вальцями (другий ярус). Мельник відкривав шубер і зерно падало на вальця. Мука засипалась в підвал, з підвалу мука піднімалась на четвертий ярус, там зерно проходило через сита і вентилятор, тоді знову поверталося на вальця, а мука зсипалася в ящик, який знаходився на першому поверсі (другий ярус млина).
З півдня дерев’яна каркасна прибудова зберігає сталеві механізми затвору шлюзу та горизонтальне металеве млинове коло заводського виготовлення.
Млин у м.Угнові відповідає критерію автентичності (збережені основні конструкції, в основному збережене механічне технологічне обладнання млина європейського виробництва). Млин має наукову, історичну, архітектурну цінність як пам’ятка науки і техніки європейського млинарства другої половини ХІХ століття та формує цінний історико-культурний ландшафт місто Угнова.
Основні джерела, відомості про об’єкт, події: Облікова документація. 2017р.; Угнів та Угнівщина. Історично-мемуарний збірник. Український архів. Нью-Йорк, Париж, Сідней, Торонто. 1960р. та інші матеріали.
