На широкій рівнині річок Солокія та Річиці, що несуть свої води до Західного Бугу, вже понад тисячу літ живе прадавнє місто Белз – колись княжа столиця, нині – тихе містечко, оповите легендами та наповнене таємницями. При дорозі з Белза до Львова, на території дитинця княжого Белза, на південний схід від історичного ядра, званого «міста в мурах», княжого торгово-ремісничого посаду розташований Комплекс сакральних споруд урочища «Замочок» (пам’ятка архітектури місцевого значення, Ох.№2954-Лв). Саме тут, на півострові , який утворює злиття річок Солокії та Речиці, почалася історія давнього княжого міста на території пам’ятки археології національного значення «Городище давньоруського літописного міста Белза» Х-ХІІІст. (Ох.№130025-Н).
Городище мало чотирьохкутну форму, оточене валами і глибокими ровами. По його кутах були розташовані чотири дерев’яні башти. Внутрішній вал розділяв його на дві частини: дитинець і посад.
Крім валів і ровів, місто-фортеця мала і природний захист. За валами були непрохідні болота, а з південного боку, там де не було валів, місто обороняла річка Солокія, над крутим берегом якої давній град підвищувався на 7 метрів.
В’їзд до давнього граду здійснювався через надбрамну вежу, яка знаходилася у північно-східній частині городища. До вежі вів розвідний міст, який при загрозі могли швидко прибрати. До брами примикали вали, в основі яких були два ряди городень з дерев’яних зрубів. Їх зовнішній ряд був заповнений землею, а внутрішній слугував житловими та господарськими приміщеннями. Посеред дитинця знаходився княжий двір з палацом і господарські споруди. Замкова церква, ймовірно, стояла у північно-західній частині.
Під час розкопок виявлено, що товщина культурного шару на городищі давнього Белза сягає 2,5 метри. Були виявлені рештки зрубаної споруди, значну кількість археологічного матеріалу давньоруського часу: фрагменти кераміки (іноді з клеймами на дні посудин), залізні шпори, ножі, бойову сокиру. До унікальних знахідок відноситься свинцева висла печатка з написом “Днеслово”. На посаді городища знаходилися житлові приміщення стовпової конструкції. Під час розкопок знайдені багаточисленні вироби з металу, каменю і кості, скляні браслети, намистину та срібну монету, так званий празький гріш Яна I Люксембурзького, що датується 1310-1346 роками. Кінець давньоруському місту поклала татаро-монгольська навала у 40-х роках XIII століття.
Очевидно, замок відродився під час литовсько-польсько-угорських протистоянь XIV – XV століть. Важливу оборонну роль він відігравав під час татарських набігів, які масово розпочалися наприкінці XV століття. На той час замок мав дерев’яні вежі і бастеї, та був обнесений дерев’яною стіною, яка була обмазана глиною.
Новий етап в укріпленні міста розпочався на початку XVII століття. У 1620 році проведені роботи зі зміцнення міських фортифікацій. Було збудовано потрійні вали 20 – 30 метрів завширшки, які завершувалися дерев’яними стінами. Найбільш потужними вали були з західного боку, де був найменший природний захист. Разом з ними місто захищали рови, які заповнювалися водою. До міста можна було потрапити з півночі та сходу через насипні греблі та прокладені мости. Всього замок мав три брами: Львівську, Сокальську і Люблінську (Замойську).
Пам'ять про княжі часи в місті збереглася в назві урочища Замочок. Колись тут стояла дерев’яна церква, яку прикрашала чудотворна ікона Божої Матері. Згідно переказів, цей Образ - єдиний з тодішньої дерев'яної церкви, що вцілів від пожежі під час нападу монгольської орди 1240 року. Спочатку Образ був на престолі у деревяній церкві св. Духа, пізніше було збудовано дерев’яний костел (ХІV століття) Пресвятої Діви Марії і Образ було перенесено туди.
За твердженнями мистецтвознавців, Белзька ікона вважається однією з найдавніших марійських ікон в релігійній християнській іконографії. На початку XX століття Бухарєв в книзі „Житие святых„ вказує, що „за преданієм” Белзьку ікону написав святий євангелист Лука. Ця легенда про створення Белзької ікони євангелистом Лукою, повторюється і в “Encyklopedii kоscielnej”. Якось Лука був присутній на зборах апостольських євангелістів в Єрусалимі. Після зборів, за легендою, йому явилася Пресвята Діва Марія. Він вирішив намалювати її. Образ намальовано на кипарисовій дошці способом інкауст: восковими фарбами на крейдяній канві. Така фарба не приймає інших фарб, але не боїться води, олійних розчинів.
Перекази також повідомляють, що 66–67 років під час нашестя римських військ на чолі з Веспасіаном і Титом християни втекли в містечко Пеллу. Разом з іншими святинями вони зберігали в печерах і цей образ Богоматері. 326 року, коли Цариця Олена, мати візантійського імператора Костянтина здійснила релігійний тур до Єрусалиму для поклоніння святим місцям і знайшла Хрест Христовий, вона отримала в дар від християн цю ікону, привезла її до Константинополя і поставила в палацовій каплиці, де святиня перебувала впродовж п'яти століть. Образ зцілював людей і ходив по церквах Константинополя, а наостанку був залишений у церкві Св. Софії до 986 року. Отже, 656 років (330-986 роки) образ був у Константинополі.
Появу ікони, визнаної за чудотворну, на руських землях джерела фіксують другою половиною XII століття. За яких саме обставин, не уточнюється, але перед тим ікона ніби побувала в Болгарії, Моравії та Чехії. Існує кілька версій про те, як ікона потрапила до України. За однією із них, її привезли до України Кирило та Методій. За іншою, у Х столітті цією іконою благословили шлюб князя Володимира з візантійською царівною Анною, яка привезла її з собою до Києва. До Белзу вона потрапила внаслідок шлюбів руських княгинь з князями галицько-волинськими та польськими. Ще один переказ говорить про те, що у другій половині ХІІІ століття Галицько-Волинський князь Русі Лев Данилович (1228–1301), син короля Данила, безпосередньо отримав ікону із Константинополя і привіз до Белза та з великою почестю помістив у Белзький замок під опікою православного духовенства.
Після вигасання по чоловічій лінії галицької династії Рюриковичів, Руське Королівство займають по династичному праву успадкування споріднені з ними польські Пясти. По захопленню Галицького князівства польським князем Владиславом Опольським на Белз напали татари і взяли місто в облогу. Перекази кажуть, що ікона врятувала місто. Коли татари вдерлися на Русь і обложили замок Белз, князь Владислав Опольський, сподіваючись на допомогу Божої Матері, наказав винести ікону і поставити на фортечні мури. Татари, обстрілюючи замок, влучили в ікону. Богородиця заплакала,з рани потекла кров, а чудотворний образ назавжди зберіг сліди минулої крові. На військо бусурманів впав туман, це викликало великий переляк, і вони в повній темряві і паніці побігли від міста.
У 1382 році (за іншими даними - в 1377) сілезький князь Владислав Опольський, який тоді був Намісником Короля Руського Королівства, залишаючи Галичину, не насмілився присвоїти чудотворний образ собі та перевіз ікону з Белза спочатку до Львова, а потім до міста Ченстохова і передав римо-католицькому ордену Отців Паулінів, щоб „спасти” його від можливих повторних татарських набігів. Чому Владислав Опольський не зоставив Чудотворний образ у своєму замку Ополє, а помістив в Ясногурськім монастирі біля Ченстохови, розповідає одна із легенд: „Збройний почот вирушив у далеку дорогу. Під Ясною горою запряжені коні не могли рушити воза з місця. Увісні Опольському було сказано, що Образ повинен бути залишений на Ясній Горі під Ченстоховом. Так і було зроблено.” Ікона була передана на збереження монахам ордену Паулінів. ЇЇ помістили в монастирський костел на Ясній Горі. Відтоді Ікона Богородиця Белзька почала називатись Богородицею Ченстоховською. Вона стала національною святинею поляків, залишаючись національною святинею українців.
1415 р. на Ченстохов напали гусити і сильно пограбували його, зробили спробу вивезти ікону Богоматері. Але коні не могли зрушити з місця воза, на якому знаходилася святиня. Один з гуситів викинув ікону на землю, інший вдарив по образу мечем. Перший відразу помер, у другого всохла рука. Так ікона залишилась в монастирі.
На початку 17 ст. монастир на Ясній горі у польському місті Ченстохова був оточений могутніми стінами, міцність яких була випробувана дуже швидко. У 1655 році розпочався так званий Шведський Потоп - навала шведів на Польщу. Дуже швидко були захоплені Познань, Варшава і Краків, у перемозі загарбників майже не було сумнівів. Але настоятель монастиря Ясна Гора не захотів здаватися. Героїчна оборона не тільки змусила неприятеля відступити, а й подала приклад стійкості всій країні. Скоро шведів вигнали, а король урочисто назвав Пресвяту Діву Марію Ясногорську покровителькою Польщі.
Владислав Опольський у 1382 р. вивіз з Белза також дерев’яну статую Матері Божої з дитям Ісусом. Згідно переказів, безуспішно шукаючи води в районі сьогоднішнього Лешніва, у смиренній молитві звернувся до Божої Матері і здобув надзвичайну благодать, бо раптом вилилось багате джерело, давши початок джерелу Лешнівка донині. На знак подяки він залишив у каплиці біля джерела статую Матері Божої, яку віз разом із Чудотворним Образом. Готична статуя висотою 70 см знаходиться сьогодні у головному вівтарі Святині і є предметом дуже яскравого культу Матері Божої, особливо шанованої як Покровительки сімей. Святиня стала регіональним паломницьким центром, і її відвідують паломництва, що прямують до монастиря в Ченстохові на Ясній Горі поклонитися Образу Белзько-Ченстоховської Богородиці. Маршрут близько 40 пішохідних паломництв до Ясної Гори, в тому числі і з Белза, веде через Лешнів.
У 1394 р. Князь Земовіт на місці згорілої княжої церкви в Белзі збудував дерев’яний костел найсвятішої Панни Марії, який король Владислав ІV подарував міській громаді. 1731 року на місці попереднього збудували новий дерев’яний костел, який простояв до 1907 року. В люстрації від 1765 р. записано:”Від міста за кількасот кроків за рікою Белзці (Солокія) є окоп замку між валами, облитий водою і неприступний через болота, славний і вшанований уміщенням образу Пресвятої Діви Марії, що тепер славиться ласками в Ченстохові. Тепер на пам'ятку на тім окопі стоїть Костелик під покровом Пресвятої Діви Марії". Після переходу міста під владу Австрії костел був розібраний, а на його місці постала дерев’яна каплиця св. Вероніки, яку згодом замінили на муровану. Нинішній костел збудований у стилі історизуючого модерну з елементами готики за проєктом львівського архітектора Калікста Крижановського, який за основу взяв типовий проект костелу на 600 осіб, розроблений львівським архітектором Тадеєм Обмінським 1903 року. Роботи розпочали 1906 року, будова тривала до 1911 року. Кошти на будівництво храму збирали не лише мешканці Белза, але й люди з навколишніх сіл. А започаткував збір коштів Владислав Осмульський, власник маєтків Куличкова та Гори, який перед смертю записав 10 тис крон на будову нового костелу на Замочку в Белзі. Багато ремісників працювало на будівництві безплатно чи надавали своїх коней з возами для перевезення будівельних матеріалів. Ще в 1926-1927 роках за проектом того самого архітектора при східному фасаді було прибудовано нову захристію. Тоді ж була отримана згода на включення історичних сцен в розпис костелу.
У 1932 р. виповнилося 550 років з дня перенесення Чудотворного Образу Богородиці з Белза до Ясної Гори. До Ченстохови з Белза вирушили паломники на чолі з отцем Якубом Димитровським. До цієї дати був виготовлений великий срібний ринграф (нагрудний знак), запроектований художником-живописцем Станіславом Качор-Батовським та викарбуваний Львівською ювелірною фірмою Владислава Бушка. На лицевій стороні ринграфу зображено Костел на Ясній Горі в Ченстохові і Комплекс сакральних споруд урочища Замочок, звідки князь Владислав Опольський, зображений внизу зі складеними в молитві руками, привіз Образ Богородиці до Ченстохови. Напроти варти рицарів – група паломників, шанувальників Марії. Внизу герб Речі Посполитої і герб Архідієцезії Львівської, до якої Белз належить, герб міста Белза і дати 1382-1932. Довкола напис: «Могутній опікунці Замку Белзького, Королеві Корони Польської – Белз і Архідієцезія Львівська».) Зворотня сторона ринграфу представляє оборону Белзького замку перед татарами під опікою Богородиці. Завойовники фортеці – татари по драбинах піднялися на стіну Замку, атакуючи останнє кільце оборони. В часі найбільшого натиску татарська сторожа добралася через вікно замкової каплиці аж до Чудодійного образу Богородиці і шаблею залишили шрам на шиї Марії. Виснажених охоронців замку, рицарів, міщан, робочий люд підкріпила Марія і допомогла вистояти і перемогти). 15 серпня 1932 р. копію цього ринграфу делегація міста Белза вручила Президенту Республіки Польща Ігнацію Мосцицькому в Ясній Горі як почесний подарунок. Участь делегації Белза у багатоденних святкуваннях ювілею, які відзначалися в той час, опублікували ряд газет у різних куточках країни, зокрема, «Львівські парафіяльні новини» від 7 серпня 1932 року на стор.11 У жовтні 1933 р. Делегація отців Паулінів з Ясної Гори відвідала Белз з метою відновлення історичних зв’язків між цими двома містами. Делегація о.Якуб Димитровський та представники міста на чолі з мером Юзефом Гросом. Ченці разом з генералом Ордену отців Паулінів о. Пієм Пшедзецьким відвідали Комплекс сакральних споруд урочища Замочок, околиці міста та церковні установи.
На початку 1930-х років за проектом Вітольда Равського розпочалася розбудова сакрального комплексу, споруди якого (вівтар, брама, вежа та мури з наріжними каплицями і хресною дорогою) зводилися по черзі.
У 1932 р. була побудована Дзвіниця (Марійська вежа) у стилі історизму, увінчана зубцями з зображенням герба Белза і Белзької землі. Вона була зведена до 550-річчя вивезення образу на Замочку, про що свідчить таблиця з теребовельського каменю з написом про побудову вежі і посвяту її Пр. Діві Марії: «D.O.M. Baszta Marjacka wzniesiona R. P. 1933 na pamiątkę nadania prszez Ojca św. Piusa XI. w roku 1932. w 550. rocznicę przeniesienia cudami słynącego obrazu Matki Boskiej z Bełza do Częstochowy Odpustu zupełnego dla kościoła na Bełzkim Zameczku na dzień 26. sierpnia». На фасаді вежі – історичний герб Белза, наданий у 1462 році королем Казимиром, у вигляді грифона.
1935 року, на осі костелу, від півночі, збудували триаркову стінну браму. На триарковій брамі костелу зоображений іншій герб Белза – пушкар з гарматою і латинським надписом “Belz constanter fidelis” (“Белз постійно вірний”).
Цього ж, 1935 року, посеред ділянки, на південний схід від костелу, звели і посвятили великий відкритий вівтар Св. Валентина у стилі функціоналізму. Цю каплицю ще називають “Польовий вівтар“. З обох боків вівтаря встановлені фігури Свв. Франциска і Домініка.
1938 року навколо зведених вже споруд вимурували з цегли огорожу з каплицями. Ці споруди завершили комплекс, в концепції якого закладена ідея підкреслення давнього княжого роду. Разом з тим це сакральна споруда - «Хресна дорога» з 14 станціями (Кальварія) і двома відкритими каплицями. Всередині подвір’я Кальварії встановлено величезним пам’ятник-хрест, який символізує 1000-річчя Белза.
1939 року після підписання пакту Рібентропа-Молотова, на «Замочку» розташувалася радянська погранична застава, у якій костел відігравав роль спостережного пункту. В роки ІІ світової війни комплекс не зазнав великих руйнувань. Лишень на хресті під вікном апсиди залишилися сліди від куль. Після війни Белз увійшов до ПНР, а від 1951 року став центром Забузького району Львівської області. Від виселення поляків у 1951 році комплекс на Замочку використовувався пограничним гарнізоном, в костелі влаштували склад, а територію розділили для господарських потреб сім’ям військових. Від 1991 року костел використовується православною громадою міста. Були проведені ремонтні роботи, встановлений іконостас, перемальовані розписи, освячений на церкву св. Миколи. Відкритий вівтар Св. Валентина був без ужитку. Сакральний комплекс прийшов у занепад. У 2005 р. у відреставрованій каплиці встановлено копію Чудотворної ікони Белзько–Ченстоховської Божої Матері. Громада польського міста Долгобичува відгукнулася на пропозицію белзької громади про повернення Чудотворного Образу до Белза, звідки він був узятий. Для створення достовірної копії ікони було віднайдено художника, наділеного правом виготовляти такі образи. Ним став долгобичівський художник Кшиштоф Кондратюк. За допомогою лазерного сканування з Образу у Ченстохові була знята копія і відтворена на живописний образ, рівний первинному, вивезеному з Белза. 11 грудня 2005 року цей Образ Богородиці урочисто припровадили до Белза і встановили у відреставрований Відкритий вівтар Святого Валентина на Замочку, який став місцем паломництва людей різних національностей та віросповідань.
Комплекс сакральних споруд урочища «Замочок» разом з територією має архітектурну, археологічну, історичну, мистецьку та містобудівну цінність, формує цінний історико-культурний ландшафт історичного міста, на території якого знаходиться Городище давньоруського літописного міста Белза Х-ХІІІст.
