Село Лучиці Сокальської територіальної громади, Червоноградського району, Львівської області – Церква Святих Бориса і Гліба (пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний номер №1481-М).
Село Лучиці розташоване в долині річки Стрип і знаходиться на відстані 22 км від м.Сокаля у напрямку на північний схід та 107 км від обласного центру.
Місцева святиня - храм Святих Бориса і Гліба споруджений у північній частині с.Лучиці на значному підвищенні і є домінуючою спорудою прилеглої території. Ліворуч від входу в храм розташована мурована дзвіниця з чотирискатним дахом. Зі східного боку церковного подвір’я знаходиться могила о. О.Нюня, металевий хрест та фігура Матері Божої.
Церква Св. Бориса і Гліба побудована у формі хреста з входом із півдня. Споруда мурована з цегли, однонавна з трансептом, увінчана в місці сходження двосхилих дахів невеликим ліхтарем з маківкою. Чільний фасад підкреслює чотириколонний портик. Зі східного боку церкви є вхід в гробницю родини Комаровських, яка знаходиться під основною навою. З вівтарної частини також є вхід в гробницю. З півночі до вівтарної частини примикає гранчаста захристія. Будівлю оперізують піддахові карнизи, на фасаді церкви є пілястри з карнизами.
В інтер’єрі церкви наявний живопис, стіни вкриті розписами, різьблений іконостас, бокові вівтарі, престіл з кивотом. По периметру влаштовано хори на дерев’яних колонах. На хори ведуть гвинтові металеві ковані сходи. Підлога дерев’яна.
До старшої обстанови церкви належить дерев’яний різьблений трьохярусний іконостас (к.ХІХ-поч.ХХст) з намальованими образами: посередині – Образ «Тайної вечері», вище – Образ «Бога – отця» над ними великий дерев’яний Хрест, півкругом розташовані 6 ікон з зображенням 12 апостолів і 6 ікон із зображенням Пророків Старого Завіту. Царські дерев’яні ворота, різьблені, покриті позолотою з зображенням євангелістів. По боках між колонами – Образи Пресвятої Богородиці з Ісусом на руках та Ісуса Христа. Дерев’яні, різьблені Дияконські ворота вкриті позолотою з мальованими клеймами Архистратига Михаїла. Бокові престоли – правий з Образом Св.Миколая, лівий з образом Ісуса. Процесійні образи Св.Бориса і Гліба, Матері Божої з Ісусом, виконані олійними фарбами на жесті. Престіл з дерев’яним кивотом різьбленим у формі церковці, вкритий позолотою.
Село Лучиці на Червоноградщині має тисячолітню історію. Поселення виникло задовго до літописної згадки. Неподалік села в урочищі Коло муловиці на схилі берега ставка археологи відкрили сліди поселення черняхівської культури і знахідку скарбу римських динаріїв ІІ століття (біля 1000 штук).
Перша історична згадка про село Луцчиці датується 1494 роком. Перша назва села була - Буява. Сама назва походить від слова «бойові». Це на честь мешканців, які по-геройськи захищали своє село. Буява весь час розросталася і новоприбулим довелося будувати свої будівлі по другий бік болота, так виникли хутори Тісторона (по тій стороні) та Майсторонка (мала сторона), утворилося ще одне поселення Кабанівка, де жив пан Кабанов. За часів Австро- Угорщини цих чотири поселення вирішили об'єднатися - «злучилися». Звідси і походить назва Лучиці. По річці Стрип, яка протікає між селами Лучиці і Стрільче Волинської області проходив кордон між Росією і Австро- Угорщиною в ті часи, коли Галичина була 18-тим губернаторством Австро-Угорської імперії.
Цікавою є історія церкви Св. Бориса і Гліба села Лучиці. Найдавніші згадки про церкву походять з 1578 року. Колись давно на місці храму стояв укріплений двір відомого у ті часи графа Комаровського. Цей маєток він отримав за службу польському королю. Попередня дерев’яна тризрубна церква Св. Романа і Давида, знищена у 1834 році, була збудована у ХУІІІ ст. коштом дідича Еразма Коморовського. На її місці виставили дерев’яну каплицю. У 1842 році коштом ктиторів Михайла і Франциски Коморовських розпочато будівництво нової мурованої церкви, завершене у 1846 році. Спочатку вона знаходилась лише у родинному користуванні, а згодом була передана громаді села.
У 1830 р. населення с.Лучиці становило – 700 греко-католиків (деканат Тартаків) , у 1879 р. – 886 греко-католиків, у 1909 р. – 1430 греко-католиків, 170 латинників, 190 жидів (разом з присілком Буява), 1930 р. – 1332 греко-католики, 50 латинників, 47 жидів, у 1934 р. - 1324 греко-католики, 350 латинників, 24 жиди, 17 інших, у 1939 р. – 1620 українських греко-католики, 50 латинників, 140 поляків та 50 жидів. Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 868 осіб, з яких 387 чоловіків та 481 жінка.
Під час першої світової війни церква була частково пошкоджена і відновлена у 1930 році за проєктом Якова Рудницького.
Перші дні війни 27 червня 1941 року принесли велику трагедію в село Лучиці. Розбушувались і «визволителі». Три червоноармійці забрали з церкви греко-католицького священика Мартина Миколайчука, котрий правив Службу Божу та пароха Івана Петригу. Разом з ними вивели за село також синів священиків – Теофіла та Володимира. Їх там розстріляли і кинули в яму, яку перед тим змусили Теофіла і о.Мартина викопати.
У с. Лучиці багато громадян, які віддали своє життя в боротьбі за незалежну Україну і велику ціну заплатили за право прийдешнім поколінням жити у вільній незалежній Українській державі. За період 1920-1990-х років село Лучиці втратило у боротьбі за волю і незалежність України 213 чоловік. Втрати учасників національно-визвольних змагань ОУН-УПА убитими, засудженими, померлими в тюрмах і таборах склали 84 особи, невинні жертви цивільного населення убитими, засудженими, виселеними на спецпоселення, померлими в тюрмах і таборах – 105 осіб. Пам’ять про безвинно убієнних жителів села залишиться на століття.
Після закінчення другої світової війни церква весь час була чинна. Під час перебування УГКЦ в підпіллі на парафії здійснювалося богослужіння у храмі, так як церква була діюча і входила в лоно РПЦ. Відомостей про те, що греко-католицькі священики служили під час підпілля немає. Останній греко-католицький священик був о.Яків Фігар, який був вивезений в 1949-1950рр. до Сибіру. Потім служили о. Корнесюк, о.Галонько, о.Дацишин, о.Омелян Нюня.
У 1991 році на парафію прийшов греко-католицький священик о. Іван Ткачук. Громада захотіла повернутися в лоно Греко-Католицької Церкви. У цих роках відновлювалась церква, будували каплички, поставили пам’ятний хрест на місці де в 1941 році розстріляли священика, його двох синів і паламаря.
З 2003 року відправляли о. Володимир Євтушенко, о. Володимир Мартинюк. На даний час настоятелем храму є о. Ігор Лемик.
З 2005 року парафіяни ведуть ремонтні роботи з відновлення храму.
Церква Святих Бориса і Гліба відповідає критерію автентичності. Храм має історичну, архітектурну, мистецьку та естетичну цінність і є цінним зразком мурованої церковної архітектури Галичини середини ХІХ ст. Художню цінність мають Головний вівтар, Кивот, Іконостас, Бокові престоли, Тетрапод, процесійні образи.
Основні джерела, відомості про об’єкт, події:
Облікова документація на пам’ятку архітектури 2013р.;
В.Слободян - Церкви України. Перемиська єпархія. Львів, 1998;
Сокальщина. Книга пам’яті України 1914-1990. 2010р. Б.Нечай;
Сокаль і Прибужжя. Львів. Каменяр, 2000, Іван Вашків;
Шляхами землі Сокальської, Сокаль,2007
та інші матеріали.
